Перші 100 днів писати було легко, а останній місяць я ловлю себе на думці «та ну його». Мотивації немає, але розігнаний маховик дисципліни тягне далі.
130 днів, як я пишу й публікую щодня новий пост.
Якщо перші 100 днів було відносно легко це робити, то останній місяць уже неодноразово ловив стан: «Та ну його! Навіщо писати щодня? Сам собі вигадав заняття…»
Були думки вже згорнути цей літературний експеримент.
Але дисципліна дуже цікава річ. Розігнавши цей маховик, уже рухаєшся за інерцією. Просто продовжую писати навіть без великої мотивації, щоб просто побачити, наскільки мене вистачить.
В деякі дні є бажання й мотивація поділитися своїми думками, а в деякі дні їх немає. Сьогодні немає. Пишу на своїх вольових якостях.
Ідеї для публікацій завжди є, тому що в житті постійно щось відбувається й це можна висвітлити в блозі.
Просто іноді набридає писати про якусь одну тему. Я чудово знаю, що як тільки я пишу щось про стосунки й ставлю нашу з Настею фотографію, то охоплення таких публікацій у десятки разів більше.
Але я не женуся за охопленнями та лайками. Спокійно приймаю ту ідею, що широкій аудиторії не так цікаво читати про особистісне зростання, продуктивність і досягнення цілей. Я й сам рідко читаю подібні текстові публікації.
Я весь час думаю про те, що потрібно зробити запас таких публікацій на днів 7-8 вперед, щоб через якийсь форс-мажор не обірвати цю безперервну низку щоденних постів. Але в цьому питанні лінь мене ще перемагає, і я поки пишу того ж дня, коли ми й розміщуємо цей текст.
А який ваш прогноз? Наскільки мене вистачить створювати публікації в такому режимі?
Хочете розібратися глибше?
Читати корисно, але життя змінює не читання, а конкретні кроки. За 50 хвилин розмови зазвичай стає зрозуміло, які саме кроки ваші.
Записатися на консультацію
