Безліч людей живе у вигаданому світі й тікає від справжніх проблем. Щоразу, коли я починаю працювати з тим, що є, я стаю сильнішим.
У 2019 році я прийшов вчитися до школи мислення «Апейрон».
На одному з семінарів прозвучала дуже цікава фраза:
«Вища доблесть джентльмена — працювати з реальністю такою, якою вона є».
Цей вислів добре закарбувався в моїй пам’яті, і я довго над ним розмірковував. З одного боку, я відчував у ньому глибокий, неочевидний для мене сенс. З іншого боку, мені здавалося, що всі люди живуть у реальності й так чи інакше з нею працюють.
І тільки з часом я почав дуже добре бачити, що безліч людей живе у своєму вигаданому світі. Вони не займаються своєю реальністю та справжніми проблемами, а тікають від них. Хтось занурюється в різного роду залежності. Хтось з головою йде в роботу. Хтось просто без кінця планує й стратегує, не роблячи реальних дій.
Наприклад, людина знає про свої проблеми зі здоров’ям, але їй здається, що якось пронесе. Не готова вона зараз йти до гінеколога, онколога, стоматолога чи проктолога. Є надія, що все якось саме собою вирішиться.
А інша людина працює на фірмі, яку ненавидить. В голові носить ідею цікавого проєкту чи бізнесу, але не готова закотити рукави й почати реалізацію. Думає, що їй бракує часу, грошей, та й нормальних людей поруч немає, та й загалом ситуація в країні складна.
Втеча від реальності й небажання з нею працювати.
У 2020 році я купив батькам квартиру поруч із собою. У нас була дилема: взяти маленьку квартиру з гарним ремонтом і технікою, але далі від нас, чи без ремонту, але більшу площу за 5 хвилин пішки. Ми взяли без ремонту поруч.
Батьки переїхали з орендованого житла у свою квартиру. Зрозуміло, що коли я приходив до них додому, відсутність ремонту була для мене як емоційний ляпас. Я деякий час заспокоював себе тим, що потім, через пару років, обов’язково зроблю повний ремонт одним махом. А потім, у процесі спілкування з батьком, почав розуміти, що значною мірою це більше потрібно мені, а не їм. Їх загалом усе влаштовує.
Тоді я припинив ховатися за ідеєю великого й комплексного ремонту колись потім, а почав робити маленькі покращення тут і зараз. Домовився з батьком замінити дерев’яне вікно на кухні на пластикове. Повісили новий бойлер у ванній. Купив їм мікрохвильовку та міксер. Встановили в квартиру систему безперебійного живлення для блекаутів. Оновив батькові комп’ютер. Замінив сантехніку у ванній. Знайшов їм помічницю по господарству, яка готує й прибирає.
Так, дрібними кроками, працюючи з реальністю такою, якою вона є, вдалося поступово покращити їхні умови життя настільки, наскільки це можливо з урахуванням їхніх побажань.
Я зрозумів, що щоразу, коли я не літаю в хмарах, не будую повітряних замків, а просто починаю працювати з тим, що є, я стаю сильнішим. Так, іноді ця реальність жахлива. Але чим менше ти від неї тікаєш і чим більше працюєш із нею, тим більше тобі починає подобатися твоє життя і те, якою людиною ти стаєш.
А ви бачите навколо себе людей, які ховаються від реальності, замість того щоб вирішувати відкриті питання й проблеми у своєму житті? Можливо, іноді (як і я) бачите таку людину в дзеркалі?